Південний архів (філологічні науки)

АКАДЕМІЧНА НЕДОБРОЧЕСНІСТЬ: ПЕРЕКЛАД І ВЖИВАННЯ ТЕРМІНІВ В УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Ірина Миколаївна Калиновська — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Мета дослідження – проаналізувати особливості перекладу і вживання термінів на позначення академічної недоброчесності в українській системі вищої освіти. Методи. У дослідженні застосовано компаративний аналіз для порівняння англійських та українських термінів академічної недоброчесності; структурно-семантичний аналіз для вивчення особливостей перекладу термінів; контент-аналіз міжнародних й українських документів, глосаріїв, тезаурусу, інформаційних бюлетенів; описовий метод для характеристики видів порушень академічної доброчесності та відповідальності за них в українській системі вищої освіти. Матеріалом дослідження слугують Бухарестська декларація етичних цінностей і принципів вищої освіти у Європейському регіоні (2004), «Національний освітній глосарій» (2024), глосарій Національного агентства із забезпечення якості освіти (2020), «Тезаурус термінів зі сфери забезпечення якості вищої освіти: українсько-англійські / англійсько-українські паралелі» (2025) та інформаційні бюлетені «Академічна доброчесність» (2019–2024). Результати. У контексті євроінтеграційних процесів та імплементації міжнародних освітніх стандартів проблема адекватного перекладу термінології на позначення академічної доброчесності набуває особливої актуальності через термінологічні розбіжності, відмінності в освітніх традиціях та правових нормах між українською та західними системами вищої освіти. У результаті дослідження терміни на позначення академічної недоброчесності систематизовано за п’ятьма категоріями: порушення, пов’язані з плагіатом та правом інтелектуальної власності; порушення, пов’язані з нечесним авторством; фальсифікації та фабрикації; порушення під час освітнього процесу; корупційні порушення. Визначено, що для перекладу загальновживаних понять переважно використовуються транскодування та калькування, натомість складніші концептуальні терміни передаються за допомогою описового перекладу або застосуванням комбінованих методів. Висновки. Особливості перекладу термінів на позначення академічної недоброчесності визначаються контекстом їх уживання, усталеністю українських відповідників та потребою у збереженні термінологічної точності. Перспективним напрямом подальших досліджень є розробка англійсько- українського словника термінів академічної доброчесності, що сприятиме стандартизації термінології та імплементації міжнародних принципів академічної доброчесності в українському освітньому просторі.

СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕПТУ «ТРАВМА» НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ЕЛІЗАБЕТ СТРАУТ «ОЛІВІЯ КІТТЕРИДЖ»

Юлія Юріївна Мамай — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є дослідження семантичних і стилістичних засобів актуалізації концепту «травма» в романі Елізабет Страут «Олівія Кіттеридж». Особливу увагу приділено аналізу лексичних та стилістичних прийомів, які використовуються для вираження психологічних і фізичних травм персонажів. Методи. У дослідженні використано методи когнітивного аналізу, контекстуального аналізу, а також елементи стилістичного та семантичного аналізу. Ці методи дозволяють виявити специфіку вербалізації травматичного досвіду в художньому тексті. Результати. У дослідженні виявлено такі категорії травми: клінічна психічна травма (депресія, нервові зриви, суїцидальні думки та спроби скоєння самогубства, посттравматичні стани, залежності (алкоголізм, наркоманія)), екзистенційна травма (смерть близьких (насильницька / ненасильницька), самогубство, вдівство, втрата дитини або партнера, переїзд / розрив зв’язку із сім’єю), соціальна травма (ігнорування дітей або батьків, відчуження в суспільстві, ізоляція в старості, мовчазні конфлікти в родині), дитяча розвиткова травма (фізичне чи емоційне насильство в дитинстві, знецінення з боку батьків, складна сімейна динаміка, участь у психотравмуючих подіях), психосоматична травма (соматичні реакції, як-от тремор, головний біль, болі в тілі, серцебиття, психосоматичні захворювання – проблеми зі шлунком, серцем, шкірою), травма внаслідок агресії та насильства (фізичне насильство, психологічна агресія, вербальне приниження, газлайтинг і домінантно-підпорядковані стосунки). Висновки. Проведене дослідження переконливо показує, що семантичні та стилістичні засоби відіграють ключову роль в актуалізації концепту «травма» в романі Елізабет Страут «Олівія Кіттеридж». Через використання прямих номінацій для опису психоемоційних і фізичних станів, авторці вдається передати складність внутрішнього світу персонажів. Семантичне наповнення тексту сприяє не лише глибшому психологічному розкриттю персонажів, але й створенню оригінальної художньої реальності, в якій концепт «травма» постає як головна складова індивідуального досвіду, пам’яті та ідентичності.

НЕОМІФОЛОГІЯ ТА МІСТИКА ВІЙНИ У П’ЄСАХ ПРО ОКУПАЦІЮ ХЕРСОНА І ХЕРСОНЩИНИ (НА МАТЕРІАЛІ АНТОЛОГІЇ «ДРАМА ПАНОРАМА 2023»)

Олена Євгенівна Бондарева — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Цією статтею я продовжую розпочаті публікацією у попередньому числі «Південного архіву» розмисли про те, як сучасна українська драматургія про війну бачить Херсон і Херсонщину, як інтерпретує опір херсонців російській агресії, які нові метафори продукує або які культурні сюжети реінтерпретує: раніше я намагалася відтворити відносно цілісну панораму роботи драматургів з херсонськими топосами та показати репрезентативність несхожих авторських концепцій. Проте включені до антології «Драма Панорама 2023» п’єси Ніни Захоженко, Оксани Гриценко, Ігоря Носовського, присвячені Херсону та Херсонщині, можна інтерпретувати з позицій зовсім іншої дослідницької логіки – як сучасне опрацювання архетипно-міфологічного досвіду, проявленого у ситуації граничної межі в умовах російської окупації. У такому контексті протагоністи п’єс сприймаються як носії досвіду, набагато глибшого за індивідуальний, а міфологічним ядром стають як традиційні архетипні персонажі (Харон), так і міфологізовані сучасною культурою герої (Зорро), а також зовсім нові для сучасної драми категорії, які дозволяють осмислювати абсурдність окупації та змінену свідомість людини всередині неї (хвороба Альцгеймера). Мета: міфопоетична інтерпретація кількох українських п’єс 2022–2025 рр., присвячених Херсону та Херсонщині на тлі повномасштабної російської агресії. Методи: робота з джерелами, міфопоетична інтерпретація, інтертекстуальний аналіз. Результати. Розглянуто три п’єси про окупацію Херсона і Херсонщини, автори яких опрацьовують окупацію як видозмінений топос, який не завжди підвладний раціональній інтерпретації у документальних або психологічних координатах, а відтак вимагає активації міфологічних та містичних кодів. До уваги було взято тексти лише однієї антології сучасних драматургічних творів про війну – «Драма Панорама 2023». У статті виокремлено та проілюстровано культурно-міфологічні та неоміфологічні коди, з якими у п’єсах про Херсон та Херсонщину в окупації працюють драматурги Ніна Захоженко, Оксана Гриценко та Ігор Носовський. Висновки. Драматургічні тексти Ніни Захоженко «Перевізник», Оксани Гриценко «Молочайник» та Ігоря Носовського «Стікери», представлені у драматургічній антології «Драма Панорама 2023» та присвячені окупації Херсона та Херсонщини у 2022 р., демонструють, наскільки відмінними є авторські картини окупації для тих, хто писав її ззовні, спираючись на спілкування з її свідками, і для тих, хто пережив її як особистий травматичний досвід. У першому випадку ми маємо справу з цілісною картиною світу та її чіткими ідентифікаційними й етичними полюсами, організованими довкола відносно усталених міфологічних концептів, у другому – з хаотизацією картини світи, розламом етичних меж і пошуком нових метафор або міфологем, здатних центрувати такі розлами.

ФЕМІНІСТИЧНИЙ ВИМІР ТРЕВЕЛОГІВ СОФІЇ ЯБЛОНСЬКОЇ

Галина Іванівна Матусяк — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Мета дослідження – окреслити феміністичний вимір тревелогів С. Яблонської та виявити особливості її гендерної ідентичності в контексті культури першої половини ХХ століття. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: 1) визначити місце гендерних цінностей авторки в культурно-історичному контексті доби; 2) ідентифікувати феміністичні пріоритети в тревелогах збірок «Чар Марока», «Далекі обрії» і «З країни рижу та опію». Методи дослідження: теоретичний (критичний аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми); біографічний (виявлення впливів життєпису авторки на творчий доробок); емпіричний (аналіз тревелогів); стратегії феміністичної критики (з’ясування міри «жіночого» аранжування текстів). Результати. Унікальність постаті С. Яблонської в культурно-історичному контексті першої половини ХХ століття полягає насамперед у тому, що вона створила самобутню модель гендерної ідентичності, яка, з одного боку, базувалася на прогресивних феміністичних поглядах, пов’язаних із відстоюванням соціальної рівності прав обох статей, а з іншого, – спиралася на традиційні сімейні цінності, що уможливило виконання нею ролей дружини й матері двох синів. На відміну від таких знаних феміністок, як С. де Бовуар чи Н. Кобринська, вона не вважала, що ці функції жінки вбивають її свободу, а радше ілюструвала своїм життєвим шляхом можливість серединного варіанту, що знаходився між крайнім фемінізмом і патріархальним уявленням про призначення жінки. Саме ця унікальна модель дозволила С. Яблонській досягнути вершин особистої та професійної самореалізації, отримати розмаїтий досвід міжкультурного спілкування, стати авторкою вартісного літературного доробку й виплекати щасливу родину. Безпосередньо не декларуючи свої переконання, вона своєю діяльністю зробила значний внесок у руйнування соціальних стереотипів щодо усталеної парадигми жіночих гендерних ролей, притаманної першій половині ХХ століття, і спряла формуванню образу успішної жінки, що також гармонійно вписується в систему цінностей сучасної доби.

ПОЕТИЧНІ ТА ПІСЕННІ АПЛІКАЦІЇ ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ РОМАНУ «КЛАВКА» МАРИНИ ГРИМИЧ

Іван Васильович Немченко — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Мета. У творах сучасної літератури важливе місце належить інтертекстуальній складовій. Метою нашої статті є розгляд функцій поетичних і пісенних цитат у романі української письменниці Марини Гримич «Клавка», присвяченому суспільним і мистецьким процесам в Україні 1940-х років, показаним через сприйняття пересічними громадянами тих часів. Методи. У статті використано елементи таких методів: культурно-історичного (для виcвітлення функцій інтертекстуальних компонентів у процесі відтворення письменницею рис українського національного характеру та історичної епохи), естетичного (забезпечує розгляд роману як літературно-мистецького феномену), міфологічного (для відстеження репродукування авторкою міфологічних образів), герменевтичного (пропонується вільна інтерпретація тексту твору з можливістю подальших витлумачень), описового (здійснюється систематизація інтертекстуальних елементів у досліджуваному тексті), інтертекстуального (звертається увага на роль поетичних і пісенних аплікацій у творі). Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. Результати. Автор статті репрезентує аналіз роману Марини Гримич «Клавка» через характеристику використаних нею поетичних і пісенних цитат як змістотворчих елементів при розбудові твору, розширенні його хронотопу. Вживані мисткинею аплікації використовуються як композиційний чинник, як засіб характеристики персонажів та епохи, як символ ліричної вдачі та співучості українців. Влучний добір цитатного матеріалу сприяє у відтворенні письменницею складнощів людських взаємин та емоцій на тлі доби, особливостей тогочасної суспільної атмосфери в Україні. Завдяки аплікаціям авторка налаштовує і себе, і читача на діалог із іншими художніми системами. Висновки. Інтертекстуальний вимір роману Марини Гримич «Клавка» репрезентований насамперед численними поетичними і пісенними цитатами, вжитими при компонуванні твору з різною стратегічною метою. Авторка послуговується таким матеріалом для відтворення обличчя епохи, характерних тенденцій у суспільному житті назагал, у побуті представників богеми, у повсякденні пересічних людей. У романі використано багато інтертекстуальних форм (прозові аплікації, фрагменти документів, алюзії, ремінісценції, пародії, елементи стилізації тощо), які слід детально розглянути в перспективі, у майбутніх студіях.

ФЕНОМЕН НЕВИЗНАЧЕНОСТІ У НОВІТНІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Ніна Іллівна Ільїнська — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

ФЕНОМЕН НЕВИЗНАЧЕНОСТІ У НОВІТНІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВІЗУАЛЬНІ МЕТАМОРФОЗИ ХАРКОВА У КНИЗІ СПОГАДІВ Ю. ШЕВЕЛЬОВА (ЮРІЯ ШЕРЕХА) «Я – МЕНЕ – МЕНІ… (І ДОВКРУГИ)»

Валентина Олексіївна Борбунюк — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Мета статті проаналізувати особливості створення візуального образу міста Харків і його просторово-часові метаморфози у книзі Юрія Шевельова «Я – мене – мені… (і довкруги)». Методологія. Дослідження базується на поєднанні компаративного, історичного, контекстуального та інтермедіального методів. Результати дослідження. Пам’ять автора переважно зорового типу, унаслідок чого минуле фіксується у вигляді слайдів – загальна панорама міста, споруди, містяни, побутові сцени тощо. У порівнянні із «харківськими текстами» письменників 1920–1930-х років візуалізований Ю. Шевельовим Харків має свої особливості. Вони обумовлені не тільки жанровою природою тексту, а й ментальністю авторів. Для вихідців із малих провінційних містечок або сіл метаморфози великого міста сприймалися із захватом. Для Ю. Шевельова Харків був рідним містом, яке він знав з дитинства, тому і ставлення до міста було іншим – персональним і почасти суб’єктивним. З’ясовано, що «слайди пам’яті» із книги спогадів Ю. Шевельова можна хронологічно атрибутувати за періодами, межа яких корелюється із роками історичних події, що зумовили візуальні метаморфози міста: 1914–1917 рр.; 1917–1921 рр.; двадцятиліття Харкова як столиці радянської України; післястоличний статус до початку війни з акцентом на 1931–1936 рр.; роки окупації німцями і дата 6 лютого 1943 р., «день прощання» з містом назавжди як контрапункт життя обох – і автора, і міста. Висновки. Використаний у спогадах принцип візуалізації пропонується класифікувати як фотографічний На сторінках спогадів Харків постає через призму метонімічного погляду спостерігача, що наче «тримає» у руках фотокамеру. Образи, зафіксовані його «камерою», чіткі, без суб’єктивних спотворень. Однак подекуди для фіксації метаморфоз, які відбувалися з містом, у руках автора замість «фотокамери» – «мольберт живописця», завдяки чому його «картини з минулого» набувають емоційного забарвлення. Дослідження особливостей візуалізації Ю. Шевельовим інших міст України і світу є одним із перспективних напрямів подальших розвідок.

«МАСМЕДІЙНО-ГАСТРОНОМІЧНА» МОВА РЕКЛАМИ І PR (НА МАТЕРІАЛІ ОБРАЗУ ЄДИНОРОГА)

Елеонора Георгіївна Шестакова — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

У просторі дії медіакомунікацій в останній час активно та вдало розвивається відносно нова – «масмедійно-гастрономічна» – мова. Цю мову освоюють, ефективно використовують реклама, PR. Подальше зрощення можливостей, завдань, мов журналістики, реклами, PR, розвиток вже устояних, створення ними нових проміжних територій (Мукаржовській) з активним включенням, використанням полів бізнесу, мистецтва – той аспект, який зараз потребує на переосмислення з врахуванням активного, швидкого, полівекторного формування й розвитку цілісності тематичних десертів-текстів та їхніх медіатекстів, передусім, food фото. «Масмедійно-гастрономічна» мова проявляє й репрезентує специфіку нових платформ своєрідних, семантично, знаково багатошарових медіатекстів; нове зрощення медіатекстів, медіадискурсів з текстами художньої культури (літератури, живопису, кінематографії), кондитерського мистецтва; нове, за рахунок гастрономічної культури розширення проміжної території, яка давно утворена інтенціями мас-медіа, ідеології та літературної культури; нову мову, яка з’явилася, стрімко удосконалюється задля комунікації в соціально-повсякденному середовищі, якому притаманні нові моделі дозвілля та його опису, репрезентації у віртуальному просторі. Провідні цілі та завдання статі, по-перше, обґрунтувати нові платформи та мови, які на них створюються, розвиваються, для медіатекстів, медіадискурсів, що з’явилися під впливом доволі сюрпризного розросту заразом художньої культури, артможливостей, які підтримуються цифровізацією кондитерського мистецтва, його ефективного зв’язку, навіть спорідненості зі світом медіакомунікацій; по-друге, показати взаємовідношення, тенденції реалізації стосунків між кондитерським мистецтвом, медіатекстами, рекламою, PR товарів, послуг, провідних ідей, образів ідеології сучасної соціальної міфології; по-третє, охарактеризувати взаємини між традиційною мовою світу реклами, PR та «масмедійно-гастрономічною» мовою; по-четверте, підтвердити ключові теоретичні тези за допомогою аналізу, інтерпретації образу єдинорогу, який активно використовується сучасними майстрами-кондитерами, як світовими, так само й українськими. Методи розвідки: класичної семіотики, засади якої розроблялися Мукаржовським, Тодоровим, Бартом, Еко, Дельозом, Деріда, Лотманом, зараз їх спадкоємицею – відкритою семіотикою (Open Semiotics), що не дозволить «розмити» об’єкт дослідження та межі між різними сферами гуманітаристики, ідеями; концепції про зрощення полів бізнесу, мистецтва, влади, медіакомунікацій Бурдьо, Віріліо, а також принципи, підходи до світу уявного, які обмірковували Каюа, Мальро у другій половині ХХ ст. Результати, висновки статті. Десерти-тексти, їхні медіатексти – це відносно нове явище, яке вже створило та розвиває складну проміжну територію. «Масмедійно-гастрономічна» мова – це вдале, багато в чому навіть сюрпризне відкриття, яке ще є відносно новим, модним, таким, що активно проходить становлення, набуває власних рис, якостей, усвідомлює можливості. Вона побудована системою знаків, які водночас зберігають пам’ять, функції міфології, фольклору, художньої культури та творчості, ідеології, мас-медіа, їжі, бізнесу, які активно використовуються, не стерлися завдяки новизні, популярності явища. Це мова для розповіді одночасно про товар, послугу та, головне, образ щасливого світу радості, досконалості, витонченого смаку, насолоди, який за ними стоїть та може бути буквально, до тілесних відчуттів відтворений, створений у щоденності звичайної людини. Звична художня культура, її образи, сюжети, мова, функції для «масмедійно-гастрономічної» мови не є додатковими, такими, що експлуатуються частіше рекламним, ситуативно PR текстами, комунікаціями для досягнення своєї головної мети: представити, продати товар, послугу; створити, закріпити, розвити імідж фірми, людини, ідеї тощо. Художня культура для «масмедійно-гастрономічної» мови – повноправна та значуща субстанціальна складова, без якої неможливої вдале ефективне функціонування нових сюрпризних, платформ, проміжної території.

ЕТНОКУЛЬТУРНІ КОДИ МІФОЛОГЕМИ АГАСВЕРА В РОМАНІ ОЛЕКСИ СТОРОЖЕНКА «МАРКО ПРОКЛЯТИЙ»

Ніна Іллівна Ільїнська — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Мета – виокремити й описати етнокультурні коди міфологеми Агасвера, що маркують українську ідентичність домінантного у ній мотиву безсмертя; репрезентувати літературознавчий інструментарій, адекватний меті та завданням наукової розвідки. Задля досягнення мети слід розв’язати низку завдань: обґрунтувати теоретико-методологічну концепцію дослідження етнокультурних кодів у художньому тексті; окреслити трансісторичні параметри мотиву безсмертя як домінантного у міфологемі Агасвера; довести, що саме розгалужена система етнокультурних кодів, реалізована у ідіостилістиці твору, засвідчує національну ідентичність і художню специфіку міфологеми Агасвера у романі О. Стороженко «Марко Проклятий». Методи. У дослідженні застосовано структурно-семантичний, зіставно-типологічний методи, крос-культурний підхід. Результати. Міф про Агасвера – людину, яка образила Ісуса Христа, є наскрізним у світовій культурі. Його популярність особливо зростає у перехідні культурно-історичні епохи. Дослідження міфологеми Агасвера у трансісторичному аспекті – від німецької легенди початку ХVII ст. до численних літературних трансформацій романтизму, модернізму і постмодернізму – дає змогу окреслити в її структурі інваріантні мотиви (з мотивом безсмертя як домінантним), а також простежити модифікації в інонаціональних літературах. Українську національну версію «вікового» образу Агасвера репрезентовано у незакінченому романі Олекси Стороженка (1806–1874) «Марко Проклятий» (1879). У дешифруванні коду Агасвера в образі Марка Проклятого наша дослідницька увага сконцентровано на (1) авторських прийомах перетворення національної історії на соціальну міфологію задля її більш глибокого, націоцентричного, навіть інтимного втілення у свідомість української людини та суспільства ХІХ ст., (2) на питаннях національної та самоідентифікації через архетип Агасвера, а саме: спокутування людиною (українцем, воїном) гріха / провини / відповідальності / на шляху боротьби за свободу і державність в епоху соціальних катаклізмів та воєн; (3) на розгляді «українського тексту» міфологеми Агасвера у широкому культурному контексті завдяки крос-культурному зіставленню образів українського блукальця у романі О. Стороженка й Агасвера у західноєвропейському романтизмі та виявленню типологічних збігів та відмінностей. Пунктирно окреслена ідея новаторського залучення О. Стороженком історичних осіб як героїв історико-авантюрного штибу, що нагадують героїв В. Скотта, О. Дюма тощо. Реінтерпретація зазначених аспектів засвідчує актуальність запропонованої наукової розвідки. Висновки. У роботі узагальнено спостереження над механізмами рецепції і трансформації мотиву безсмертя у міфологемі Агасвера через дешифрування етнокодів роману, оприявнених в етноментальній аксіології, семантиці й поетиці, знакової для української культури і творчої індивідуальності Олекси Стороженка. Доведено, що домінантними в структурі мотиву безсмертя є часопросторовий і духовний етнокоди у «взаємоперетіканні» із зооморфним, фітоморфним, антропоморфним (антропним), предметним етнокодами. Підтверджено релевантність методології та інструментарію, націленого на висвітлення національної ідентичности художнього твору через актуалізацію етноспецифічних культурних кодів.

ДЕКОНСТРУКЦІЯ НЕДОСТОВІРНОЇ НАРАЦІЇ: АВТОРСЬКІ ПІДКАЗКИ І ЧИТАЦЬКА АКТИВНІСТЬ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ЗОІ ГЕЛЛЕР “NOTES ON A SCANDAL”)

Олександр Володимирович Кеба — Mon, 26 May 2025 00:00:00 +0300

Дослідження недостовірної (ненадійної) нарації, виявлення її ознак та створення відповідної типології належить до актуальних завдань сучасного літературознавства. Твори новітньої літератури надають невичерпний матеріал для реалізації цього завдання. Одним із таких творів є роман сучасної американської письменниці Зоі Геллер «Нотатки про скандал» (Notes on a Scandal, 2003). В основі його сюжету стосунки вчительки середнього віку однієї із лондонських шкіл і п’ятнадцятилітнього учня. Історія розказана мимоволі залученою в неї особою, з позірно декларованою метою об’єктивації драматичного перебігу подій та пояснення характеру й причин «падіння» головної героїні. Мета цієї розвідки полягає в тому, щоб виявити елементи авторської стратегії деконструювання недостовірної нарації у романі Зоі Геллер і продемонструвати можливості читацького коригування нараторової версії описуваних подій шляхом «пильного читання» тексту. Методологія дослідження. Аналіз роману «Нотатки про скандал», з огляду на його жанрову специфіку і наративну структуру (роман-щоденник з елементами спогадів і суб’єктивних рефлексій) здійснюється із застосуванням елементів наратологічного аналізу, принципів рецептивної естетики, теорії читацького відгуку, стратегій «пильного читання». Результати дослідження. Унаслідок проведеного аналізу в романі Зоі Геллер «Нотатки про скандал» виявлено такі засоби «викриття» ненадійного наратора: фактичні й логічні суперечності в структурі розповіді, включення в розповідь позасюжетних епізодів, мимовільні «проговорки», обмовки, упереджені судження нараторки, коригування поданої нею інформації іншими персонажами. Висновки. Роман Зоі Геллер «Нотатки про скандал», прочитаний крізь призму деконструкції ненадійної розповіді, можна інтерпретувати як твір, що досліджує різні аспекти і прояви людської одержимості та спроб її маскуванн й притлумлення у власній свідомості та в очах стороннього реципієнта. Розповідаючи про одержимість вчительки середнього віку п’ятнадцятилітнім учнем, нараторка мимоволі розкриває власну одержимість героїнею своєї історії. Якщо «падіння» сюжетної протагоністки є очевидним, то «падіння» нараторки, попри її усвідомлене й неусвідомлене прагнення приховати упередженість, заздрощі, образи, інтенції власництва, відкривається в процесі уважного читання і деконструкції елементів «недостовірної» розповіді.