ЕТНОКУЛЬТУРНІ КОДИ МІФОЛОГЕМИ АГАСВЕРА В РОМАНІ ОЛЕКСИ СТОРОЖЕНКА «МАРКО ПРОКЛЯТИЙ»

Анотація

Мета – виокремити й описати етнокультурні коди міфологеми Агасвера, що маркують українську ідентичність домінантного у ній мотиву безсмертя; репрезентувати літературознавчий інструментарій, адекватний меті та завданням наукової розвідки. Задля досягнення мети слід розв’язати низку завдань: обґрунтувати теоретико-методологічну концепцію дослідження етнокультурних кодів у художньому тексті; окреслити трансісторичні параметри мотиву безсмертя як домінантного у міфологемі Агасвера; довести, що саме розгалужена система етнокультурних кодів, реалізована у ідіостилістиці твору, засвідчує національну ідентичність і художню специфіку міфологеми Агасвера у романі О. Стороженко «Марко Проклятий». Методи. У дослідженні застосовано структурно-семантичний, зіставно-типологічний методи, крос-культурний підхід. Результати. Міф про Агасвера – людину, яка образила Ісуса Христа, є наскрізним у світовій культурі. Його популярність особливо зростає у перехідні культурно-історичні епохи. Дослідження міфологеми Агасвера у трансісторичному аспекті – від німецької легенди початку ХVII ст. до численних літературних трансформацій романтизму, модернізму і постмодернізму – дає змогу окреслити в її структурі інваріантні мотиви (з мотивом безсмертя як домінантним), а також простежити модифікації в інонаціональних літературах. Українську національну версію «вікового» образу Агасвера репрезентовано у незакінченому романі Олекси Стороженка (1806–1874) «Марко Проклятий» (1879). У дешифруванні коду Агасвера в образі Марка Проклятого наша дослідницька увага сконцентровано на (1) авторських прийомах перетворення національної історії на соціальну міфологію задля її більш глибокого, націоцентричного, навіть інтимного втілення у свідомість української людини та суспільства ХІХ ст., (2) на питаннях національної та самоідентифікації через архетип Агасвера, а саме: спокутування людиною (українцем, воїном) гріха / провини / відповідальності / на шляху боротьби за свободу і державність в епоху соціальних катаклізмів та воєн; (3) на розгляді «українського тексту» міфологеми Агасвера у широкому культурному контексті завдяки крос-культурному зіставленню образів українського блукальця у романі О. Стороженка й Агасвера у західноєвропейському романтизмі та виявленню типологічних збігів та відмінностей. Пунктирно окреслена ідея новаторського залучення О. Стороженком історичних осіб як героїв історико-авантюрного штибу, що нагадують героїв В. Скотта, О. Дюма тощо. Реінтерпретація зазначених аспектів засвідчує актуальність запропонованої наукової розвідки. Висновки. У роботі узагальнено спостереження над механізмами рецепції і трансформації мотиву безсмертя у міфологемі Агасвера через дешифрування етнокодів роману, оприявнених в етноментальній аксіології, семантиці й поетиці, знакової для української культури і творчої індивідуальності Олекси Стороженка. Доведено, що домінантними в структурі мотиву безсмертя є часопросторовий і духовний етнокоди у «взаємоперетіканні» із зооморфним, фітоморфним, антропоморфним (антропним), предметним етнокодами. Підтверджено релевантність методології та інструментарію, націленого на висвітлення національної ідентичности художнього твору через актуалізацію етноспецифічних культурних кодів.